Так буде

Немов тихий дитина, обласканий темрявою,
З нескінченним томленьем в блукаючого погляді,
Ти застиг у вікна. В коридорі
Чийсь крок квапливий – не мій!

Двері відчинилися… Морозного вітру струмінь…
запах свіжості, щастя… забуті тривоги…
мить мовчання, і ось на порозі
Хтось слабо сміється – не я!

тінь трамваїв, як завжди, біжить по стіні,
Шум оркестру внизу обережніше і глухо…
– “Нехай зіллються без слів наші душі!”
Ти схвильовано шепочеш – не мені!

– “скільки книг!.. Мені здавалося… Не треба вогню:
Так уютней – Забула зараз все слова я”…
Бачать швидкі тіні трамвая
На дивані з тобою – не мене!

Оцініть:
( Поки що оцінок немає )
Поділіться з друзями:
Марина Цвєтаєва
Додати коментар