на прощання

Моє серце несе важкі ланцюги,
Ви створили мене.
Я mocht’ парі моєму житті,
не має, що не важчі. *
Франкфуртська пісенька

Ми обидва любили, як діти,
докучати, іспитуя, грати,
Але хтось недобрі мережі
розставив, посмішку тая, –
І ось ми біля пристані обидва,
Не відав бажаного раю,
але знаю, що без слів і до гробу
Я серцем пробуватиму – ваш.

Ти все мені повідав – так рано!
Я все розгадала – так пізно!
В серцях наших вічна рана,
В очах мовчазне запитання,
Земна пустеля безкрайня,
Високе небо беззоряної,
Підслухана ніжна таємниця,
І владний навіки мороз.

Я буду розмовляти з тінню!
Мій милий, забути нету сечі!
Твій образ нерухомий під покровом
Моїх опустилися століття…
темніє… Zahlopnuli суглоба,
На всім наближення ночі…
Люблю тебе, примарно-давній,
тебе одного – і navek!

4 – 9 Січня 1910

__________________
*”Моє серце в важких кайданах,
Якими ти його обплутав.
клянуся життям,
Що ні в кого немає ланцюгів важче” (ньому.).

Оцініть:
( Поки що оцінок немає )
Поділіться з друзями:
Марина Цвєтаєва
Додати коментар