колишньому чарівникові

Вам серце рве туга, сумнів в кращому сіючи.
– “кинь каменем, запасні частини! Я чекаю, болючіше вжалити!”
немає, ненависна мені гордовитість фарисея,
Я грішників люблю, і мені вас тільки шкода.

Стінами темних слів, зростаючими в темряві,
нас, немає, – Не будете звертати уваги! До замків знайдемо ключі
І сміливо подамо таємничі знаки
Один одному ми, коли задрімає все в ночі.

Вільний і один, вдалині від тісних рамок,
Ви знову повернетеся до нас з багатою турою,
І з повітряних рядків виникне стрункий замок,
І ахне той, хто смів поетові бути суддею!

– “Похибки прощати прекрасно, що, але цю –
Не можна: культура, честь, порядність… О ні”.
– Нехай це скажуть все. Я не суддя поетові,
І можна все пробачити за плаче сонет!

Оцініть:
( Поки що оцінок немає )
Поділіться з друзями:
Марина Цвєтаєва
Додати коментар